Четвер, 27.07.2017, 17:38
Вітаю Вас, Гость

 

Як розвантажать програми учнів початкової школи. Інформація. Питання й відповіді.


Як мотивувати дитину до навчання після канікулДесять мотиваційних порад для батьків, що здатні пробудити в дитині бажання навчатися після канікул

http://childdevelop.com.ua/articles/school-prep/59/

                                                                                                            

 

 

БАТЬКАМ ПРО ПОЛІОМІЄЛІТ

Клінічні ознаки паралітичних форм поліомієліту:

  • гострий початок захворювання з загально-інфекційного синдрому:
  • підвищення температури тіла
  • головний біль
  • біль у горлі
  • нежить
  • диспепсичні розлади – блювота і проноси
  • розвиток гострих в’ялих паралічів виникає від декількох годин до 1-5 днів;

- частіше страждають проксимальні відділи кінцівок;

- парези і паралічі мають асиметричне "мозаїчне" розташування;

- знижений тонус м’язів;

- уражаються м’язи ніг, рук, тулуба;

- зміна походки;

- знижені сухожильні рефлекси;

- чутливість збережена;

- швидкий розвиток атрофії м'язів.

Як можна заразитися вірусом поліомієліту?

Джерелом інфекції є хворі на паралітичні та непаралітичні форми поліомієліту або вірусоносії. Передача збудника поліомієліту відбувається від людини до людини. Основний механізм передачі вірусу – фекально-оральний. Вірус може передаватися через брудні руки, іграшки, інфіковану воду та їжу, а також може передаватися переносниками – мухами. Слід пам’ятати, що вірус поліомієліту може тривалий час зберігатися у навколишньому середовищі – до 3-4 місяців у воді, до 6 місяців з фекаліями в ґрунті. Також можлива передача вірусу повітряно-крапельним шляхом. Заразними при поліомієліті є виділення з верхніх дихальних шляхів та випорожнення.

Як довго є заразним хворий на поліомієліт?

З верхніх дихальних шляхів вірус виділяється тільки в гострому, препаралітичному періоді, з випорожненнями – більш тривалий час. Найбільш інтенсивне виділення вірусу від хворого відбувається в перші два тижні захворювання, але може продовжуватися до 4-6 тижнів від початку захворювання.

Як попередити зараження на поліомієліт?

Ізоляція осіб , що прибули з країн-ендемічних по поліомієліту з проявами гострої респіраторної інфекції, гострої кишкової інфекції, серозного менінгіту, в’ялих паралічів з обов’язковим їх дворазовим обстеженням на поліомієліт.

На контактних осіб накладається карантин строком на 21 день з моменту ізоляції хворого. За ними організується нагляд педіатра (щоденно) та невролога (одноразово, в разі необхідності).

У вогнищі інфекції проводять поточну та заключну дезінфекцію з використанням дезінфікуючих засобів.

При загрозі виникнення поліомієліту в країні всім дітям у віці до 5 років, що не були щеплені або щеплені з порушенням графіку, проводять термінову вакцинацію живою поліомієлітною вакциною.

Обмеження відвідування країн - ендемічних по поліомієліту, а при завезенні в країну захворювання місць великого скупчення людей.

Часте миття руки с милом.

Провітрювання приміщення декілька разів на день.

Проведення вологого прибирання приміщень.

Вживання тільки кип’яченої або спеціальної води для пиття, добре вимитих овочів та фруктів, бажано з милом.

 

Для чого потрібне щеплення. Профілактика захворювання.

 

 

 

 

 

 

Що сприяє розвитку паралітичних форм поліомієліту?

Відсутність або неповний курс вакцинації проти поліомієліту

Вагітність

Інтенсивні фізичні навантаження

Внутрішньом’язеве введення лікарських препаратів

Травми

Оперативні втручання, особливо тонзил- та аденектомія

Тісний, тривалий контакт з хворим

Що повинні знати батьки, щоб попередити зараження дитини на поліомієліт?

Обов’язкове дотримання графіку профілактичних щеплень

Уникати дитині місць великого скупчення людей

Уникати контакту з особами, що перебували в країнах-ендемічних по поліомієліту та відвідування країн - ендемічних по поліомієліту

Навчити дітей мити руки з милом.

Провітрювати приміщення декілька разів на день.

Проводити вологе прибирання оселі.

Пити тільки кип’ячену воду, добре вимиті овочі та фрукти.

Що робити батькам, якщо дитина захворіла на поліомієліт?

При появі перших ознак захворювання (підйом температури тіла, головний біль, катаральні прояви, диспепсичні розлади, біль у кінцівках, пітливість) необхідно звернутись до лікаря.

Хворого необхідно госпіталізувати в дитячу інфекційну лікарню або дитяче інфекційне відділення, виділити йому окремий посуд, рушники, предмети особистої гігієни.

У приміщеннях, в яких перебувала хвора дитина, необхідно провести вологе прибирання з застосуванням дезінфікуючих засобів.

При яких ознаках захворювання у дитини необхідно негайно звернутися за медичною допомогою?

  • підвищення температури тіла
  • головний біль
  • біль у горлі
  • нежить
  • диспепсичні розлади – блювота і проноси
  • біль в кінцівках
  • неможливість стати на ніжки
  • підвищена пітливість.

ОБЕРЕЖНО! ГРИП!

Пам′ятка для батьків

Що повинні виконувати батьки, щоб попередити зараження грипом дітей:

  • особистим прикладом виховувати у дітей дотримання правил особистої гігієни та ретельно їх виконувати;
  • обмежувати перебування дітей у місцях масового скупчення людей;
  • носити двошарову марлеву пов′язку або разову маску, міняти її кожні 4 години;
  • мити руки з милом протягом 20 секунд;
  • споживати харчові продукти з високим вмістом вітамінів, або вітамінні та інші препарати, що підвищують захисні сили організму;
  • якщо немає алергічних проявів, давати мед та інші продукти бджільництва, цибулю, часник, чорну редьку, хрін, трав′яні чаї;
  • прикривати ніс і рот при чханні або кашлі одноразовою носовою серветкою, яку відразу ж після використання потрібно викидати;
  • змазувати слизові оболонки носа 0,25% оксоліновою маззю або олійним настоєм часнику з цибулею.

Які ознаки захворювання у дитини повинні примусити батьків негайно звернутися за медичною допомогою:

  • скарги на сильний головний біль;
  • прискорене або ускладнене дихання;
  • синюшність навколо рота, інших шкірних покровів;
  • поява на тілі крововиливів (навіть дуже маленьких), носової кровотечі;
  • висока температура тіла;
  • відмова від пиття;
  • важко розбудити дитину, відсутня її реакція на звернення;
  • надмірне збудження або поява судом;
  • поява блювання, часті рідкі випорожнення;
  • відсутність сечовипускання або сліз під час плачу.

Що робити, якщо дитина захворіла на грип:

  • залишити вдома;
  • покласти в ліжко і негайно викликати лікаря;
  • розташувати в окремій кімнаті або огородити ширмою;
  • виділити індивідуальний посуд, рушник, предмети особистої гігієни;
  • одягнути двошарову марлеву пов′язку або разову маску;
  • мити руки з милом після кожного контакту з хворою дитиною;
  • провітрювати приміщення декілька разів на добу;
  • робити вологе прибирання приміщень оселі з використанням дезінфікуючих засобів;
  • давати хворій дитині пити багато рідини до приходу лікаря (сік, негазована вода, морс, компот тощо).
  • Адміністрація та педагогічний колектив бажає вам міцного здоров'я!
  •                                                    

Шановні батьки!
До Вашої уваги - освітні сайти:


Міністерство освіти і науки України
Освіта

 
 
Як виховати дисципліновану дитину

    Як це не парадоксально, але дітям теж потрібні порядок і правила поведінки — вони на них очікують. Виконання писаних і неписаних законів людського існування робить життя маленької людини зрозумілим, передбачуваним, створює відчуття безпеки. Батькам знайомі ситуації, коли їхня дитина, ще немовлям, опинившись поза домівкою, у незнайомому місці, починає вередувати, плакати і заспокоюється, лише повернувшись додому, до звичного оточення.

   Дорослішаючи, діти інтуїтивно відчувають, що за батьківськими «не можна» прихована турбота про їхню безпеку, благополуччя. За сучасних умов, коли більшість батьків багато працюють, аби забезпечити сім'ю, діти з таких родин часто жалкують, що батьки дозволяють їм дуже багато, навіть те, що заборонено іншим.    Вони мотивують це тим, що батькам до них просто байдуже. Проте виникає запитання: чому діти, почуваючись захищенішими за умов встановленого дорослими порядку і чіткої регламентації правил, водночас намагаються порушувати ці порядок та правила? Існує багато причин, але найголовніша — діти насправді повстають не проти власне правил і вимог, а проти засобів їх «впровадження в життя», тобто проти силових методів, дій, проти авторитаризму батьків. Тому спробуємо відповісти на інше запитання: як батькам знайти шляхи до безконфліктного виховання дисциплінованості у дитини?

    Відомий психолог Юлія Гіппенрейтер сформулювала кілька правил, які допомагають батькам встановлювати і підтримувати безконфліктну дисципліну дітей у родині. Так би мовити, правила про правила.

Перше правило

   У житті кожної дитини обов'язково мають існувати певні обмеження, вимоги, заборони, тобто правила. Це корисно пам'ятати тим батькам, які прагнуть уникати сімейних конфліктів, намагаються якнайменше засмучувати дитину. Як результат, вони потурають капризуванням, вимогам дитини.

Друге правило

   Обмежень, вимог, заборон, тобто правил, не повинно бути забагато і вони мають бути гнучкими. Дотримання цього правила застерігає батьків від інших крайнощів — виховання в дусі «закручування гайок», або авторитарного стилю.

   Обидва правила, разом узяті, передбачають наявність у батьків почуття міри, їх особливу мудрість у розв'язанні питань щодо «можна» і «не можна» у взаєминах із дітьми. Знайти золоту середину між потуранням і авторитаризмом батькам допоможе образ чотирьох кольорових зон поведінки дитини: зеленої, жовтої, помаранчевої і червоної. Ідея цих зон належить всесвітньо відомому американському вченому-психологу X. Джайнотгу. Ми ж її інтерпретуємо відповідно до поставленої проблеми.

   До зеленої зони належить усе, що дозволено робити дитині за власним вибором або бажанням. Наприклад, якими предметами і в які ігри гратися, що робити раніше (йти гуляти чи виконувати домашні завдання), з ким дружити і кого з друзів-приятелів запрошувати в гості.

   Звісно, не всі батьки погодяться на такий експеримент, і їх побоювання можна зрозуміти, але, повторюючись день за днем, їхні хвилювання, прагнення тотальної регламентації дитячого життя стають усе обтяжливішими як для них самих, так і для дітей.

   Жовта зона — це територія «відносної свободи», де дитині дозволяється хоча і діяти за власним вибором, але в «певних межах», інакше кажучи, вирішувати вона може сама, але за умови дотримання встановлених правил. Наприклад, можна дозволити дитині сісти за уроки, коли вона цього забажає, але завершити роботу точно о восьмій вечора. Можна гуляти в дворі, але більше нікуди не йти.

  Жовта зона дуже важлива: саме тут дитина привчається до внутрішньої дисципліни з механізмом «ззовні всередину», а саме: спочатку батьки допомагають дитині стримувати імпульси, бути обачливою і вчитися контролювати себе саме за допомогою норм і правил, напрацьованих у родині. Поступово, звикаючи до встановлених правил, дитина починає виконувати їх без особливого напруження. Проте це матиме місце лише у тих випадках, коли виконання правил не провокує постійних конфліктів між дорослими і дитиною.

  Тому безконфліктне прийняття дитиною вимог і обмежень має бути предметом постійної батьківської турботи. Батькам варто в кожному випадку спокійно, але стисло пояснювати, чим викликана їхня вимога, обов'язково підкреслюючи, що саме залишається дитині для її вільного вибору. Якщо діти відчувають повагу до їхнього почуття свободи і самостійності, вони легше сприймають батьківські обмеження.

   У помаранчевій зоні знаходяться такі дії дитини, які взагалі батьками не схвалюються, але в особливих ситуаціях за певних обставин допускаються. Наприклад, дитина щовечора лягає спати о десятій, але цього дня улюблена футбольна команда грає матч на Кубок УЄФА. Гра розпочинається о дев'ятій вечора і завершується пізно. Або ювілей бабусі, яка проживає у передмісті, припадає на будень, і вся родина їде привітати ювілярку. Звісно, у день футбольного матчу дитина лягає значно пізніше і в день народження бабусі пропускає заняття у школі, чого в інших випадках батьки б не дозволили.

   Відомо, що виняток лише підтверджує правило. Батькам не слід боятися подібних винятків, якщо вони справді нечасті та виправдані. За таких умов діти дуже вдячні батькам за те, що ті йдуть назустріч їхнім бажанням та потребам і готові дотримуватися встановлених норм в інших ситуаціях.

   Нарешті в останній, червоній зоні знаходяться дії дитини, неприйнятні за жодних обставин — це категоричне батьківське «не можна», з якого не буває винятків. Дитина має усвідомити, що, наприклад, бити слабших, ламати створене іншими, брати чуже, лихословити, брехати і ще багато чого — не можна ніколи. Перелік цього «не можна» дорослішає разом із дитиною і долучає її до серйозних моральних норм і соціальних заборон.

  Отже, всі зони, разом узяті, свідчать: правило відрізняється від правила. І батьки завжди можуть знайти «золоту середину» між готовністю розуміти дитину і бути твердими, між гнучкістю і непохитністю у вихованні дисциплінованості у сина чи доньки.

Третє правило

   Батьківські вимоги не повинні мати протиріччя з важливішим потребами дитини. Так, дуже часто батьківське «не можна» стосується дитячої над активності: не можна багато бігати, стрибати, лізти на дерева і паркани, кидатись камінням, малювати будь-де, голосно кричати і сміятися тощо. Забороняти це і ще багато чого дитині — усе одно що намагатися загатити повноводну річку, тому що все назване вище є ознакою дуже важливих для розвитку дитячої особистості потреб — у русі, пізнанні, вправлянні.

   Батькам слід спрямовувати дитячу надактивність у безпечне русло: можна «досліджувати» калюжі, але у високих чоботах; можна розібрати годинник, але несправний; грати у футбол також можна й потрібно, але не в приміщенні і подалі від сусідських вікон; навіть кидати каміння в ціль можна, якщо нікого немає поруч.

   Починаючи з 10-11-ти років, спілкування з ровесниками стає дуже важливим для дітей. Діти збираються в групи, великі й маленькі, все частіше проводять час поза домівкою, більше зважають на думки ровесників, аніж батьків.

   Аби попередити ускладнення, батьки мають бути дуже обачними у своїх заборонах «не дружити», «не ходити», «не вдягати». Справа в тому, що в цьому віці дитина все частіше сприймає батьківські заборони як загрозу власному статусу, вона боїться стати «білою вороною», предметом глузування, бути неприйнятою товаришами. І якщо на одній шальці терезів — місце дитини серед однолітків, а на другій — батьківське «не можна», то, швидше за все, переважить перше. Батьки мають виявити терпіння, толерантність і навіть філософський погляд на проблему, аби спокійно, з розумінням сприйняти підліткову манеру одягатись, сленг, музичні вподобання, зачіски тощо.

   Психологи порівнюють цей період у житті дітей із ві